понедельник, 17 января 2011 г.

Колыбельные

 Сегодня читала ребенку книжку из своего детства. Помню в детстве эта книга мне нравилась. Сейчас перечитала некоторые колыбельные и ужаснулась:
Люлі-люлі, мій синочку
Люлі-люлі, мій синочку,
Справлю тобі колисочку.
Справлю тобі колисочку
Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде -- обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й укриє,
Вітрець стане -- заколише,
Птах прилетить -- заспіває.

Вот еще один ужастик:
Колишися, колисонько
Люлі, люлі, мій синочку,
Зроблю тобі колисочку --
Мальовані бильця,
Срібні колокільця.
Та новую колисоньку
Повішу на калиноньку.
Будуть гулі прилітати,
Дитиноніку годувати.
Будуть вітри повівати,
Калиноньку колихати,
Колишися, колисонько,
Засни, моя дитинонько.

А эта колыбельная запомнилась мне с детства, собственно из-за нее я книжку и достала:
Ходить сон коло вікон
Ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Та й питає сон дрімоту:
-- Де ми будем ночувати?
Чи у лузі при березі,
Чи у полі при тополі,
Чи у прибраному дворі,
Де хатинка чепурненька,
Де дитинка маленька?
-- Тут ми будем ночувати,
Дитиноньку колисати.

2 комментария:

  1. А почему ужаснулась? Хорошие колыбельные)))

    ОтветитьУдалить
  2. Ужаснулась полному единению с природой "Будуть гулі прилітати, Дитиноніку годувати." и отсутствию мамы в воспитательном процессе "Вітрець стане - заколише, Птах прилетить - заспіває". Понятно конечно, что всё это происходило не от хорошей жизни.

    ОтветитьУдалить